«Втрата Криму - хто винен?». Павло Лем поділився думками із журналістом Ігорем Мізрахом щодо доленосних подій у нашій державі.

«Втрата Криму - хто винен?». Павло Лем поділився думками із журналістом Ігорем Мізрахом щодо доленосних подій у нашій державі.
1929 ПЕРЕГЛЯДІВ

16 березня 2014 року сталася найбільша трагедія в сучасній історії України – Росія анексувала Крим.  Безумовно, Росія вчинила цинічний злочин, але проблеми потрібно шукати не тільки у ворозі, але й в собі. Отже, давайте розберемося, як це трапилося, чи потрібно було захищатися, чи мали ми сили захищатися, як потрібно було захищатися, які настрої панували у Криму, чи була ця спроба анексувати Крим першою?

Росія, починаючи ще з 1992 року почала намагатися анексувати Крим, процедура йшла за таким же сценарієм як у 2014 році – політична агітація населення, призначення псевдо-міністрів, захоплення будівель тощо. Все це відбувалося за участю першого та останнього Президента Криму Юрія Мєшкова, який був громадянином Росії, у 1994 році стадія переходу Криму зі складу України до складу Росії повинна була згідно задумів Росії та її посіпак завершитись, однак завдяки рішучості, сміливості та адекватній реакції Леоніда Кучми, який став Президентом України у 1994 році та голови СБУ Євгена Марчука ця спроба була зірвана, завдяки тому, що СБУ надіслала тоді свій спецпідрозділ «Альфа», який не дозволив кримським проросійським сепаратистам вивести Крим зі складу України до складу Росії, про даний факт Євген Марчук розказав у документальному фільмі Дмитра Гордона «Кто и как помог Путину Украсть Крым» - 

Після цього Росія відчувши, що просто так Україна не віддасть Крим забула про дану авантюру до 2003 року. У 2003 році Росія знову вдалася до Кримської авантюри – острів Тузла, коли Росія почала будувати дамбу зі своєї сторони та намагалася її з’єднати з вказаним островом. Президент Леонід Кучма на цей час перебував у Південній Америці, почувши про дії Росії, він негайно перервав свій візит до Південної Америки, особисто прибув на острів Тузла оцінив ситуацію, дав вказівку нашим військовим готуватися до можливого збройного конфлікту і пригрозив Росії, Президентом якої вже був Путін, що у разі вторгнення буде спротив – Росія знову відступила.

2004 рік – Помаранчева Революція, в ході якої ставленик Путіна Віктор Янукович програв вибори, що стало новою поразкою Росії за вплив на Україну, Президентом України став Віктор Ющенко, який запам’ятався своєю антиросійською риторикою. 2008 рік – Росія розпочала війну проти Грузії у Південній Осетії, кораблі Чорноморського флоту Росії приймали активну участь у вказаній військовій операції, керівництво України надавало військову допомогу Грузії та надало вказівку не пускати до Севастополя в якому базувався Чорноморський флот Росії їхні кораблі – напруга щодо Криму знову тоді зросла, і ще тоді у далекому 2008 році заговорили про те, що наступною жертвою Росії може стати вже Україна, тим паче Росія починаючи з 1992 року відзначилася   у Молдові, Грузії, Нагорному Карабасі, Чечні, однак дуже багато людей як серед політиків так і серед простих людей не вірили, що Росія зможе напасти на Україну.

2010 рік – прихід ставленика Путіна Віктора Януковича на посаду Президента України – одним з перших кроків стало підписання так званих Харківських угод, згідно яких термін перебування Чорноморського флоту у Севастополі був продовжений до 2042 року, тоді як термін його перебування закінчувався у 2017 році, призначення Міністра оборони Михайла Єжеля, якого у 2003 році з ганьбою звільнив Леонід Кучма за стан Військово – Морських Сил України, призначення на посади Міністрів оборони громадян Росії Дмитра Соломатіна та Павла Лебедева, голову СБУ Олександра Якименка, який у 90 – ті роки проходив військову службу у Чорноморському флоті Росії.

2014 рік – після кривавих подій на Майдані міняється влада в Україні, вибравши доволі вигідний проміжок часу, Росія наважується здійснити свою давню мету – захопити Крим, вранці 27 лютого 2014 року так звані зелені чоловічки з автоматами захоплюють 2 будівлі – Раду Міністрів Криму та Верховну Раду Криму, по всім телеканалам України говорять, що захоплення цих будівель здійснили невідомі особи, однак я як людина, яка прожила у Севастополі с 2003 по 2014 роки, яка бачила російських військовослужбовців майже щодня зразу зрозумів, що вказані будівлі захопили російські військові,  яка їх мета я одразу зрозумів – забрати в нас Крим, оскільки прецеденти вже були у історії сучасної України.

Мене дуже дивувала реакція нової так званої постмайданної влади – чому не вживаються жодні заходи, щоби припинити ці злочинні дії з боку росіян, також мене дивувала реакція представників силових структур Криму, які нічого не робили, щоби звільнити захопленні будівлі та не допустити захоплення інших будівель. 

У ті важкі часи, я казав усім своїм колегам (на той час я проходив службу у Севастопольській прокуратурі з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері), що відбувається і що буде, виходячи з реакції нової влади та силовиків Криму – Росія хоче захопити Крим і вона це зробить – тоді мені ніхто не вірив, а коли це вже сталося, тобто після референдуму усі мене питали «Як ти знав, що так трапиться», на що я відповідав – «А хіба це не очевидно було, Ви стільки років прожили у Криму, хіба Ви не бачили настрої місцевого населення, хіба Ви не бачили, що росіяни тут себе господарями почувають, хіба Ви не знали, що це вже не перша спроба була Росії забрати в нас Крим».

Після того, як я виїхав з Криму 30 березня 2014 року, в усіх телевізійних ефірах, представники постмайданої влади казали, що в Криму були одні зрадники, накази нікому було надавати, що в нас не було армії, спецслужб, нам нічим було захищатись. Все це – суцільна брехня. Давайте розберемось детально – у 1994 році Україна знаходилась в ще більш скрутному становищі, ніж у 2014 році – згадайте, скільки після розпаду СРСР було зачинено підприємств, скільки людей втратило роботу, пенсії та зарплати були мізерні і отримували їх не кожен місяць, проросійські настрої в Криму особливо в Севастополі були завжди, оскільки там жило ще з часів СРСР багато етнічних росіян, особливо військовослужбовців, які після завершення служби не захотіли повертатися в свої Сибіри та Урали, але при цьому постійно ностальгували по Росії – матинці, однак це не завадило Леоніду Кучмі та Євгену Марчуку захистити тоді Крим, якщо вони були такими політичними та професійними імпотентами як Турчинов та Наливайченко – ми могли втратити Крим ще у 1994 році.

Що стосується армії – так, вона була ослаблена, але це не означає, що її взагалі не було, це повна маячня, в нас були боєздатні військові частини. Також представники постмайданної влади постійно кажуть, що  в нас на всю країну було лише 5 тис. боєздатних осіб, які могли чинити  опір – також, повна маячня, у Криму чисельність наших військовослужбовців була приблизно 20 тис., осіб, в росіян – така ж сама, що в наших військовослужбовців в Криму не було стрілецької зброї та боєприпасів до них? Якщо чисельність особового складу була і невелика, приведу кілька історичних прикладів – коли 11 березня 1990 року Литва оголосила про вихід з СРСР, її блокували з усіх напрямків, навіть направляли силовиків, щоби захопити Телевежу у Вільнюсі, але литовці не здалися і відбилися від радянських силовиків, хоча їх чисельність була набагато більша, більш того населення усієї Литви завжди складала не більше 3 млн. осіб. Що стосується професіоналізму військовослужбовців на той момент, він також був ганебно низький – хіба це нормально, коли командири військових частин дзвонять до свого вищого керівництва та питають, що їм робити – є Статути Збройних Сил України, які написані кров’ю, в яких написано, як діяти в тій чи іншій ситуації, якщо вони навіть цього не знали, то виникає питання – як вони дослужилися до посад командирів військової частини та військових звань підполковника та полковника, якби у червні 1941 року наші діди та прадіди так себе поводили, як наші військовослужбовці у Криму у 2014 році – німці за один місяць нас могли б завоювати, а тоді державне керівництво не давало нашим військовим команди стріляти по німцям.

Є добрий приклад з історії сучасної армії – у 2012 році у Харкові на одну з військових частин був здійснений напад двома невідомими особами, їх ціль була заволодіти зброєю та боєприпасами, однак військовослужбовцями, які охороняли територію військової частини один зловмисник був затриманий, інший вбитий, однак найголовніше – ці лиходії не заволоділи зброєю, військовослужбовці самостійно прийняли адекватне рішення та заподіяли трагедію.

Також в одному з своїх інтерв’ю один з колишніх перших заступників голови СБУ генерал Олександр Скіпальський  розповів, що під час проходження служби у радянські часи на Далекому Сході, йому неодноразово доводилось протидіяти спецслужбам Японії, і йому було відомо, що японський генерал чи адмірал готовий сам взяти меч та власним прикладом повести за собою у бій своїх підлеглих – серед наших командирів військових частин у Криму таких прикладів не було.

Турчинов, як Верховний головнокомандувач, повинен був глядячи на імпотентну реакцію наших військових та інших силових структур, дати чіткий наказ – не «триматися», а у випадку спроб росіян проникнення на територію наших військових частин – стріляти на ураження, однак цього зроблено не було.

Крім того, для врегулювання ситуації, треба було у перші 3 – 4 дні з моменту захоплення росіянами Верховної Ради Криму та Ради міністрів Криму не обов’язково було залучати саме військовослужбовців – достатньо було розпочати АТО за допомогою спецпідрозділу СБУ «Альфа», що було у компетенції голови СБУ Наливайченко, достатньо просто було оточити ці 2 будівлі, дати пропозицію впродовж 10 хвилин вийти, а у разі відмови – штурм будівлі та знищення російських військових. Були би жертви – однозначно, однак в подальшому їх могло бути набагато менше, оскільки росіяни зрозуміли б, що просто так ми не нічого не віддамо, і війни на Донбасі могло б не бути, а якщо ми б не вистояли у Криму, то хоча б показали всьому світу, що ми намагалися відстояти свою територію, а ми навіть цього не зробили, і деякі представники іноземних держав, як наприклад Президент Білорусі Олександр Лукашенко говорить, що ми навіть не пробували захищатись, що є гіркою правдою. Більш того, Турчинов постійно говорив, що результати референдуму 16 березня не будуть Україною признані, однак, після того, як пройшов цей так званий референдум, Турчинов дав вказівку вивести наші Збройні Сили та інші силові структури України – це автоматичне визнання Криму російським, недивно після цього, що на нашу адресу лунають слова «так Ви самі Крим віддали». Чому Наливайченко не організував АТО – оскільки він не домігся того, щоби Турчинов підписав подання про призначення 1 заступника СБУ – голови АТЦ, хоча саме тоді треба було проводити АТО, а тепер увага – Турчинов підписав подання про призначення 1 заступника голови СБУ – начальника АТЦ – 7 квітня 2014 року! Детально про це розповів колишній Міністр оборони Анатолій Гриценко у  документальному фільмі Дмитра Гордона «Кто и как помог Путину Украсть Крым» - 

Що стосується зради – випадків було не мало, але не всі поголовно були зрадниками, причин зради декілька: російські військовослужбовці, особливо ті хто проходив службу у Криму отримували набагато більші зарплати ніж наші військовослужбовці, що викликало заздрість та обурення серед наших військовослужбовців, і в той час коли Росія захоплювала Крим, а наше державне керівництво займалася бездіяльністю, росіяни агітували наших військовослужбовців переходити  на бік Росії, якщо наше керівництво в ті дні зробило рішучі дії щодо захисту територіальної цілісності держави та дбало у попередні роки про достойне грошове та матеріальне забезпечення наших військовослужбовців – цих наслідків могли б не бути, недарма казав Наполеон «Народ, який не хоче годувати власну армію, буде годувати чужу».

Крім того, за часів Президента Віктора Ющенка склалася тенденція проходити військову службу за місцем проживання, а військові частини у Криму на 80% були укомплектовані кримчанами, які росіян за ворогів не вважали.

Що стосується настроїв кримчан – там немало завжди було проросійськи налаштованих кримчан, особливо у Севастополі, тому що там як я казав раніше ще з часів СРСР жило багато етнічних росіян, для яких усе українське – чуже. Багато хто думав, що у Росії рівень життя вище ніж в України, хоча більшість у самій Росії ніколи не були, у літній сезон приїжджало багато росіян, однак по автомобільним номерам можу сказати, що приїжджали тільки з великих міст, де рівень життя трохи вищий за провінцію, з провінції ніхто і ніколи не приїжджав, російське телебачення там робило і зробило свою чорну справу, однак були би там розумніші люди – ніхто на цю дурню не вівся б.

Хто винен у втраті Криму – те що Росія поступила як нахабний злочинець – це безсумнівно, але причину треба шукати і в собі. На мою думку, причина втрати Криму – це боягузтво, повна політична і професійна некомпетентність та імпотенція представників постмайданної влади, які ні нащо не були більше здатні, окрім як «ділити портфелі». 

Сподіваюсь, що винні у здачі Криму будуть покарані, і Крим повернеться, я не впевнений, що це буде скоро, однак, у разі повернення – ніякої автономії Криму не давати, навіть якщо зміниться територіальний устрій України, станеться це чи не станеться – невідомо, нічого виключати не можна у житті та історії буває усе, також, на мою думку необхідно буде запровадити принцип громадянства як у Латвії – у разі повернення Криму до України, громадянство України надати лише тим, хто є лояльним до України та не чинив будь – яких дій, направлені до втрати Криму, а тим, хто не буде лояльним до України – надавати статус негромадянина, щоби такі громадяни не мали права працювати державними службовцями та приймати участь у виборах, щоби антиукраїнські сили не могли приходити до влади.  

Автор: Шеф-редактор журналу «Персона.ТОП», член Союзу журналістів України Ігор Мізрах – за даними інтерв’ю із Павлом Лемом.  

Теги: анексія Криму,Крим ,АР Крим,Анексия,Анексия Крыма,Крым,АР Крым,втрата Криму,Лем,Павло Лем,Павел Лем,Ігор Мізрах, Мизрах Игорь, общественный деятель Игорь Мизрах, политика Игорь Мизрах, Продюсер Игорь Мизрах, экономика Игорь Мизрах, юрист Игорь Мизрах, музыкальный продюсер Игорь Мизрах, продюсер, Игорь Аркадьевич Мизрах, Политический эксперт Игорь Мизрах, Ігор Мізрах, Игорь Мизрах, Игорь Мизрах Вкипедия, политический эксперт Игорь Аркадьевич Мизрах, Мізрах Ігор Аркадійович , Мізрах Ігор Аркадійович новини, Мізрах Ігор Аркадійович політичний експерт, Мізрах Ігор Аркадійович досьє, Мізрах Ігор Аркадійович біографія, Игорь Мизрах Банковая, Мизрах Игорь новости, Политэксперт Игорь Мизрах, Мизрах Игорь член Национального союза журналистов Украины,Мизрах песни,Мизрах музыка Игорь Мизрах,Мизрах Винница,Мізрах Ігор,Игорь Мизрах песни,Мизрах Игорь музыка,Мизрах песни ,Мізрах музика,Мизрах композитор,Игорь Аркадьевич Мизрах,Мизрах Киев,Мізрах Вінниця,аналитик Мизрах Игорь,Мизрах политик,политик Мизрах Игорь,Мизрах И.А,Мізрах.І.А,Мизрах адвокат,Мизрах Банковая,Мизрах сайты, Мизрах музыка Игорь Мизрах,Мизрах,Мізрах,Україна,Украина,Игорь Мизрах,Игорь Мизрах Википедия,политический эксперт Игорь Аркадьевич Мизрах,Мізрах Ігор Аркадійович ,Мізрах Ігор Аркадійович новини,Мізрах Ігор Аркадійович політичний експерт,Мізрах Ігор Аркадійович досьє,Мізрах Ігор Аркадійович біографія,Игорь Мизрах Банковая,Мизрах Игорь новости,Политэксперт Игорь Мизрах,Мізрах Ігор Аркадійович,Мизрах Игорь Аркадьевич,Мизрах Игорь биография,Игорь Мизрах новости бізнес,Росія ,Російська Федерація,Россия,Российская Федерация,РФ,Киев,Київ,Президент Криму Юрій Мєшков,Юрій Мєшков,Мєшков,Євген Марчук,Марчук,СБУ, СБ України, СБ Украины, Служба Безпеки України,Служба безпеки,Служба безопасности,Служба безопасности Украины,Кучма,Леонид Кучма,Президент Кучма,Леонид Кучма Википедия,Леонід Кучма,спецпідрозділ «Альфа»,Дмитро Гордон,Гордон,Дмитрий Гордон,Владимир Путин,Путин,Владимир Путин Википедия,Південна Америка,Америка,Кримська авантюра,Путін,Володимир Путін, Ющенко,Виктор Ющенко,Молдова, Грузія, Нагорний Карабас, Чечня,Харківські угоди,Севастополь,Соломатін,Дмитро Соломатін,Павло Лебедев,Лебедев,Павел Лебедев,Олександр Якименко,Якименко,СРСР,Турчинов, Збройні Сили України,Збройні Сили ,ЗС,ЗСУ,Скіпальський ,Олександр Скіпальський ,Анатолій Гриценко,Гриценко,АТО, СБУ «Альфа»,АТЦ
Автор: Vse.Media

Связь с редакцией - contact.vse.media@gmail.com

Мої відео