Верховний Суд, утворений два роки тому після тривалого відбору, може опинитися під загрозою серйозного переформатування. Володимир Зеленський вніс законопроєкт, яким, зокрема, пропонує зменшити кількість суддів ВС з 200 (нині працює 193) до 100. І знову відправити суддів ВС на конкурс. Такі ініціативи не підкріплені жодним аналізом.

За даними Вищої ради правосуддя, що направила свої зауваження до президентського законопроєкту, щодня до Верховного Суду надходить у середньому 360 справ. З 15 грудня 2017 року по 1 вересня 2019 року Верховний Суд ухвалив понад 154 тисячі рішень.

«Зменшення кількості суддів в умовах такого обсягу звернень громадян до суду призведе до затягування розгляду справ, накопичення справ та, зрештою, до обмеження доступу до правосуддя», – зазначає голова ВС.

Чи позначилась зміна влади на роботу Верховного Суду, чому важливо, щоб парламент почув суддів, та чому вони рідко публічно захищають свою незалежність, – у відвертому інтерв’ю з головою Верховного Суду Валентиною Данішевською.

«Коли суддя має вибрати між якісним і швидким розглядом справи, він обирає якісний»

7 травня до Верховного Суду приєдналися 75 нових суддів. Наскільки суттєво це вплинуло на розподіл справ, на навантаження?

Ми майже півтора року чекали на поповнення кадрами. Навантаження на суддів – непомірне. І це загрожувало якості розгляду справ, адже людські ресурси вичерпуються.

Коли ми почали працювати, до Верховного Суду надійшло понад 77 тисяч справ, що не були розглянуті вищими спецсудами й Верховним Судом України. Із першого дня роботи до нас почали надходити нові справи. На сьогодні маємо загальну цифру – понад 220 тисяч справ, які надійшли на розгляд до Верховного Суду.

Скільки з них розглянули?

Станом на 1 вересня цього року, 154 тисячі справ. Минулого року – 89 тисяч, за вісім місяців поточного – більше 64 тисяч. Залишилося більш як 63 тисячі справ. Але зауважте, що ми отримуємо в середньому 360 справ щодня.

Тобто залишки від попередніх судів ви вже розглянули. Залишаться справи, які надійшли після початку роботи нового Верховного Суду?

Ми не розділяємо справи на ті, які отримали до початку роботи й після, але звертаємо увагу, щоб «старіші» справи розглядалися в першу чергу. Для прикладу, минулого року Верховний Суд розглянув декілька справ ще 2011 року.

Після поповнення в травні цього року Верховного Суду новими суддями ви перерозподілили справи між усіма суддями?

Кожен касаційний суд самостійно визначив, яким чином вирішити це питання. Касаційний цивільний розділив справи між усіма суддями, Касаційний адміністративний залишив «старі» справи за суддями першого добору, а нові справи розподіляються в основному між суддями другого добору.

Коли плануєте вийти на звичайний графік розгляду справ?

У складі 193 суддів планували це зробити до кінця наступного року.

2020-го?

Так, 2020-го. Звісно, хочеться це зробити якомога швидше, аби нам не дорікали, що справи довго перебувають на розгляді. Але справ дуже багато, усі вони потребують ретельного вивчення. Ми у Великій Палаті майже кожного вівторка та середи закінчуємо судові слухання ближче до опівночі, інколи й пізніше. А справи не тільки вирішити, а й відписати потрібно, узгодити текст кожного рішення всім складом Великої Палати (21 суддя – LB.ua).

Та окрім великої кількості справ, існують й інші, цілком об’єктивні, причини тривалого розгляду. Наприклад, перегляд справ, які стосуються злочинів, скоєних на непідконтрольних територіях або в Криму, адже оригінали справ залишилися на територіях Луганської і Донецької областей або на півострові. І ми не можемо отримати відповідні матеріали.

Під час попереднього інтервю ми зачіпали з вами цю тему. Чи змінилася ситуація зі справами з непідконтрольних територій?

Змінилася. Кількість таких справ зменшується.

Хто займається відновленням цих справ?

Суди першої інстанції.

Як правило, сторони в справі приносять копії документів. У деяких випадках, особливо якщо це стосується кримінальних справ, процес відновлення матеріалів відбувається повільно й дуже нелегко або взагалі неможливий.

Чи мають суди можливість пояснити, що не розглядають справу через відсутність матеріалів, щоб їх не звинувачували в затягуванні?

Затягування розгляду справи має місце тоді, коли немає причини для тривалого її розгляду. Суддя має розглянути справу в розумний строк, тобто впродовж часу, що потрібний для якнайшвидшого розгляду. Якщо справи немає, ми просто не можемо її розглянути.

Усе-таки часто прокуратори й адвокати спекулюють на цю тему, зазначаючи, що суди безпідставно довго розглядають справи.

Питання строку – суб’єктивний критерій. До Верховного Суду надходять різні звернення. Одна жінка, до прикладу, просила Верховний Суд швидше розглянути її справу, оскільки їй – 90 років, а справа перебуває в судах уже п’ять років. Інша написала, що вже три тижні їй не надходить повідомлення з Верховного Суду про розгляд її справи. Звісно, кожен позивач хоче, щоб його справу якомога швидше було розглянуто.

Крім того, законодавством передбачено дуже короткі строки, що, з одного боку, стимулює до швидшого розгляду справ, з іншого – існують процесуальні норми, які надають сторонам захисту й обвинувачення право подавати різні клопотання і таким чином затягувати справу, свідомо чи ні.

Звісно, коли суддя має вибрати між якісним і швидким розглядом справи, він обирає якісний. Люди хочуть швидкого рішення, але не якого-небудь. Вони хочуть справедливого, обґрунтованого, виваженого рішення.

Водночас Вища рада правосуддя дуже рідко притягує до відповідальності суддів за порушення строків розгляду справ. Очевидно, довести, що суддя навмисно затягував розгляд справ, досить складно.

Судді, дійсно, серйозно перевантажені: бракує кадрів у першій і другій інстанціях. Деякі суди взагалі не працюють через відсутність повноважень у суддів, а громадяни суттєво обмежені в доступі до правосуддя.

Крім цього, з ухваленням нових процесуальних кодексів судді повинні вчиняти додаткові процесуальні дії, тому дотримуватися строків розгляду справ досить складно. Звісно, що в такому разі суддю не можна притягати до відповідальності. Ці та інші фактори враховує Вища рада правосуддя під час оцінки порушень строків розгляду справи.

Ви – єдина чинна суддя, що входить до складу Вищої ради правосуддя. Це не впливає на вашу об’єктивність під час оцінки суддів?

Урегулювання цього питання передбачено законодавством. У Верховному Суді я не беру участі в розгляді справ про визнання рішень, дій чи бездіяльності Вищої ради правосуддя.

А в рамках моєї роботи у ВРП мені ще не доводилося брати участь у розгляді дисциплінарних справ щодо суддів Верховного Суду. Хоча одного разу суддя Верховного Суду звернувся з повідомленням про здійснення на нього тиску. Я брала самовідвід у розгляді цієї справи.

«У пояснювальній записці до законопроєкту (президента – LB.ua) зменшення максимальної кількості суддів у Верховному Суді жодним чином не обґрунтовано»

Зважаючи на велике навантаження на суддів, як ви оцінюєте ініціативу президента Володимира Зеленського скоротити кількість суддів у Верховному Суді з двохсот осіб до ста? Раніше від команди президента лунали ініціативи і більш кардинального скорочення. І наводився приклад Верховного Суду США, де працює 9 суддів.

Кількість суддів потрібно визначати залежно від кількості звернень, а не назви суду.

Наприклад, до початку останньої судової реформи (2016 року) Конституція передбачала можливість касаційного оскарження для всіх категорій справ. З огляду на залишки, які ми отримали від вищих спецсудів і Верховного Суду України, чітко бачимо, що касаційні суди не могли опрацювати таку велику кількість скарг. Це призводило до того, що окремі справи роками залишалися нерозглянутими. І свого часу ми навіть мали ситуацію, коли законодавець передбачив передачу касаційних скарг на розгляд апеляційним судам.

Зміни ж до Конституції в частині правосуддя (2016 року) передбачили забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках – на касаційне оскарження судового рішення.

Якщо держава буде застосовувати додаткові обмеження, знову зміниться законодавство й до Верховного Суду буде надходити лише 100 справ на рік, то суддів може бути і 10.

І навпаки – зі збільшенням гарантій для громадян, до прикладу щодо кримінальних проваджень, потрібна така кількості суддів, яка здатна забезпечити ці гарантії. Інакше такі гарантії існуватимуть лише на папері.

Тож поки до Верховного Суду надходить до 100 тисяч справ щороку, відповідно і суддів повинно бути достатньо.

У США в кожному штаті є свій Верховний Суд, а також Федеральний Верховний Суд, що розглядає виключні справи (має повноваження приймати на розгляд ті справи, які вважає за потрібне, – LB.ua).

Верховний суд США

Верховний Суд США, дійсно, має у своєму штаті 9 суддів, але він ухвалює лише 70–80 рішень на рік. Порівняйте це з українським Верховним Судом, який тільки минулого року складом у 117 суддів (одна суддя – у відпустці по догляду за дитиною) розглянув майже 90 тис. справ. При цьому Велика Палата у 2018 році розглянула 1700 справ, а за 8 місяців цього року майже 1400 справ.

Чинний Закон України «Про судоустрій і статус суддів» покладає питання визначення кількості суддів у судах на Державну судову адміністрацію та Вищу раду правосуддя. Отже, у межах визначеної в законі максимальної кількості Вища рада правосуддя залежно від обсягу роботи визначатиме й кількість суддів у Верховному Суді. Тож зміни до закону про судоустрій не є необхідними.

До речі, у пояснювальній записці до законопроєкту зменшення максимальної кількості суддів у Верховному Суді жодним чином не обґрунтовано.

Також перехідні положення президентського законопроєкту передбачають проведення Вищою кваліфікаційною комісією суддів нового відбору суддів до касаційних судів із числа суддів касаційних судів Верховного Суду. Судді, які не пройдуть відповідний відбір, переводяться до апеляційних судів. Це порушує гарантії суддівської незалежності?

Про гарантії суддівської незалежності багато говорили експерти Венеціанської комісії та ОБСЄ під час експертизи законопроєктів щодо судової реформи 2016 року.

Так, у висновку Венеціанської комісії від 26 жовтня 2015 року йдеться про те, що «оцінювання професіоналізму, етичності та доброчесності всіх суддів може бути тільки винятковим заходом, що вимагає найвищої міри обережності…» Венеціанська комісія вважає, що «надзвичайні заходи мають бути обмежені в часі й повинні вживатися швидко та ефективно». Усі судді Верховного Суду вже пройшли оцінювання за всіма вказаними критеріями протягом 2017 року (перший добір) і 2018–2019 років (другий добір). Тож запропоноване повторне оцінювання суддів не узгоджується з міжнародними стандартами незалежності суддів.

Крім того, як я вже сказала, зменшення кількості суддів в умовах такого обсягу звернень громадян до суду призведе до затягування розгляду справ, накопичення справ та, зрештою, до обмеження доступу до правосуддя.

Будете реагувати?

Уже реагуємо. У четвер ми у Вищій раді правосуддя затвердили консультативний висновок, де висловили свої заперечення до багатьох положень законопроєкту. За ст. 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» такий висновок є обов’язковим до розгляду парламентом.

Чому судова влада нечасто публічно озвучує свою позицію з приводу тих чи тих процесів? Усе-таки вона є окремою гілкою влади і повинна протистояти будь-якому втручанню у свою діяльність.

Судова влада має свою специфіку. Зазвичай, ми говоримо мовою своїх рішень.

Ми не можемо входити в політичні процеси повною мірою, як це роблять інші гілки влади.

Тому ми часто потерпаємо, у тому числі під час передвиборчих кампаній. Але суду вступати в політичні суперечки не личить.

Якщо ж ідеться про конкретні справи, звісно, суди повинні їх пояснювати: чому було прийнято таке рішення, реагувати на некоректні оцінки. І ми це робимо.

Безумовно, наступ на нашу незалежність не може залишитися поза нашою увагою.

Як позначилася на роботі Верховного Суду зміна влади в Україні?

Суд працює в звичайному режимі.

Як ви знаєте, в Офісі президента почалися певні процеси щодо реформування судової системи. Президент своїм указом створив Комісію з питань правової реформи.

Усередині Верховного Суду ми також створили відповідну робочу групу, де узгоджуємо пропозиції та подаємо їх головам робочих груп, які працюють у рамках комісії. Робоча група Верховного Суду збирається щоп’ятниці. Минулого тижня надіслали пану Оніщуку (голова робочої групи з питань розвитку законодавства про організацію судової влади та здійснення правосуддя – LB . ua ) пропозиції щодо вдосконалення роботи Великої Палати.

«Якщо парламент не захоче почути судову владу, то і право законодавчої ініціативи не допоможе»

Підбиваючи підсумки першого року роботи Верховного Суду, ви заявили, що Велика Палата розглядає до 80 справ на тиждень. Таку кількість справ розглядає Верховний Суд Великої Британії за рік.

У Великій Британії касаційний розгляд справ здійснюють апеляційні суди, а Верховний Суд працює, як Велика Палата Верховного Суду в Україні.

Тобто треба все ж таки вносити зміни до законодавства, щоб розвантажити Велику Палату?

Так.

Ви говорили про це депутатам попереднього скликання парламенту?

Так, ми робили таку спробу в листопаді-грудні минулого року. Але в цей час ішов бюджетний процес і нам не вдалося досягти внесення в порядок денний цього питання. А згодом розпочався тривалий передвиборчий процес…

Минулого тижня Зеленський подав законопроєкт про зміни в законодавстві щодо підстав передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду та щодо строків повернення адміністративних справ». Чи бачили ви текст цього законопроєкту до його реєстрації в парламенті?

Ні, але після оприлюднення на сайті Верховної Ради мали змогу з ним ознайомитися.

Ми надали в Офіс президента свої пропозиції щодо вдосконалення цього законопроєкту. Адже маємо вже майже дворічний досвід роботи у Верховному Суді й розуміємо, що необхідно для найбільш ефективного захисту прав і свобод громадян та запровадження єдиної судової практики.

У чому полягають ці пропозиції?

До компетенції Великої Палати належить розгляд справ, у яких є виключна правова проблема, та коли необхідно подолати правові висновки , що висловлені найвищою судовою інстанцією. Додатково ми врегульовуємо юрисдикційні конфлікти : щоб один і той самий спір не розглядали суди різних юрисдикцій.

За чинного законодавства в разі, коли сторони зазначають про порушення предметної або суб’єктної юрисдикції, Велика Палата мусить розглядати спір, якщо навіть уже висловила свою позицію з цього питання в аналогічній справі. Обов’язковість передачі справ на розгляд Великої Палати сторони навчилися використовувати для штучного спрямування справи до Великої Палати.

Усе це робить навантаження на Велику Палату непомірним. Отже, наші пропозиції спрямовано на те, щоб Велика Палата могла зазначити про висловлену раніше позицію й направити справу на розгляд відповідного касаційного суду.

На вашу думку, чи повинен Верховний Суд бути суб’єктом законодавчої ініціативи?

В умовах демократичної взаємодії між органами державної влади право законодавчої ініціативи не є необхідним для верховних судів.

Проте і Верховний Суд, і Вища рада правосуддя повинні бути учасниками законотворчого процесу. Закон «Про Вищу раду правосуддя» передбачає обов’язковий розгляд Верховною Радою консультативних висновків Вищої ради правосуддя, які остання надає з питань судоустрою, статусу суддів та інших дотичних питань.

За Законом «Про судоустрій і статус суддів» за зверненням Верховної Ради Верховний Суд надає свої висновки на законопроєкти, які стосуються правової сфери.

Отже, якщо передбачений чинним законодавством діалог законодавчої та судової влади відбувається належним чином, право законодавчої ініціативи не є необхідним. Бо якщо парламент не захоче почути судову владу, то і право законодавчої ініціативи не допоможе.

«Із суддями Верховного Суду України порозумітися не вдалося»

З моменту нашого попереднього інтервю не завершено ліквідаційної процедури Верховного Суду України. На якій вона стадії?

Ліквідується не лише Верховний Суд України, а й вищі спеціалізовані суди. Наразі жодна з процедур не завершена, вони просуваються з різною швидкістю. Щодо вищих спецсудів процес відбувається швидше.

Скільки коштів у рік Верховний Суд виділяє на потреби Верховного Суду України й вищих спецсудів?

Минулого року держава витратила 166 млн грн, цього року – поки 69 млн грн.

Водночас, зауважте, що наразі невирішеним залишається питання переведення 60 суддів цих судів. Крім того, в штаті апаратів судів залишається 122 працівники.

Судді цих судів приходять на роботу? Чим вони займаються, якщо не здійснюють правосуддя?

Ми їх не контролюємо.

Чи вдається мирно співіснувати?

Якщо чесно, то існувала певна напруга.

З поповненням складу Верховного Суду в нас виникла криза з розміщенням нових суддів. З одного боку, є окремі кабінети в суддів, які не здійснюють правосуддя, а з іншого – не вистачає місця тим, хто його здійснює.

З різним успіхом ми це питання вирішили.

Тобто хтось із суддів погодився звільнити свій кабінет?

Є такі, що погодилися переїхати до своїх колег і звільнити кабінети на користь тих, хто здійснює правосуддя.

Що, навіть хтось із активних «борців» за визнання незаконною ліквідації Верховного Суду України погодився?

Ні, із суддями Верховного Суду України порозумітися не вдалося.

Наскільки мені відомо, була створена нова ліквідаційна комісія. Колишній керівник комісії – Валентин Сердюк – став суддею Верховного Суду. Був призначений інший, але через судові рішення склад знову змінився.

Час від часу в складі ліквідаційної комісії відбуваються зміни. Хтось перейшов на іншу роботу, хтось – прийшов на заміну. Наразі працює новий склад комісії.

Чи може пришвидшити ліквідаційний процес рішення Конституційного Суду щодо [не]конституційності ліквідації Верховного Суду України та вищих спецсудів?

Важко прогнозувати. Рішення Конституційного Суду або остаточно зруйнує чиїсь надії, або їх підсилить. КСУ працює як «негативний законодавець», тобто рішення суду, якщо воно буде позитивне, означатиме скасування певних положень Закону («Про судоустрій і статус суддів» – LB.ua ) на майбутнє. А далі потрібно буде працювати над виправленням ситуації, у тому числі Верховній Раді.

«Рівень виконання судових рішень покращується, хоча не так швидко, як хотілося б»

У день початку роботи Верховного Суду ви заявили, що судовій системі потрібна незалежність від усіх гілок влади. Ви говорили це в контексті виконання судових рішень, що належить до компетенції виконавчої гілки влади. Минуло два роки, але ситуація з виконанням рішень не покращилась. Чи я помиляюсь?

Відповідальність за виконання судових рішень, дійсно, не в наших руках, але ми не можемо дозволяти собі повністю перекладати цей нелегкий тягар на інших. Утім, наші рішення нічого не вартують, якщо їх не виконано.

Упродовж майже двох років ми брали участь у багатьох заходах, у тому числі за участю представників Департаменту виконання рішень Європейського суду з прав людини, аби вирішити проблему з невиконанням судових рішень в Україні, яку вже понад десять років констатує ЄСПЛ у рішеннях проти України. Почали комунікувати з Міністерством юстиції, з приватними виконавцями. Ми виокремили ті проблеми, які самі можемо вирішувати.

Ми свідомі того, що інколи і суди заважають виконанню власних рішень. До слова, значна кількість постанов Великої Палати опосередковано покращує стан із виконанням судових рішень, оскільки в цих рішеннях чітко вирішено питання юрисдикції спорів, які виникають на етапі виконання судових рішень. Розуміння того, до якого суду звертатись із цих питань, матиме істотний вплив на швидкість та, безумовно, на ефективність виконання рішень суду.

Рівень виконання судових рішень покращується, хоча не так швидко, як хотілося б. І в цьому контексті запровадження інституту приватних виконавців має позитивні наслідки.

Валентина Данішевська під час складення присяги

А як щодо виконання рішень у зразкових справах?

Виконання рішень у зразкових справах вимагає зовсім іншого підходу. Це – нова практика для України, коли виконання рішень вітчизняних судів вимагає так званих загальних заходів – на рівні держави.

Зокрема, нам вдалося продемонструвати спільну роботу з урядом після ухвалення рішення у зразковій справі, яким суд зобов’язав перерахувати пенсії певній категорії пенсіонерів (працівникам Міністерства внутрішніх справ – LB . ua ). І Кабінет Міністрів прийняв із цього приводу постанову, якою передбачив спосіб перерахування пенсій, про який указав Верховний Суд, і відтермінував, з огляду на бюджетні можливості, частину перерахунків. Але знаковим таке виконання було зважаючи на те, що подібних справ у судах було більше двох тисяч. А постанова Кабміну стосувалася 159 тисяч пенсіонерів (за даними Пенсійного фонду). Тобто спільні дії Верховного Суду та Кабінету Міністрів забезпечили захист прав усіх пенсіонерів цієї категорії.

Складнішим у виконанні — рішення щодо паспортів-книжечок. Верховний Суд зобов’язав видати позивачці паспорт-книжечку, оскільки вона не давала згоди на обробку своїх персональних даних у цифровому форматі. Проте орган державної влади, а саме Коростишівська міграційна служба, не здатна забезпечити виконання цього рішення. Це мають зробити всі органи, які дотичні до цього питання, у тому числі Кабінет Міністрів, Міністерство внутрішніх справ і не виключено, що й Верховна Рада.

У відповідь на наше рішення тепер уже колишній прем’єр-міністр (Володимир Гройсман – LB.ua) створив робочу групу для його виконання і запросив нас узяти участь у її роботі. На жаль, виборчий процес не дав змоги жодного разу зібратися цій групі. Хоча громадяни зацікавлені у виконанні цього рішення, звертаються в суди нижчих інстанцій. Тепер усе доведеться починати заново. І сподіваємося, що новий уряд серйозно ставитиметься до виконання, у тому числі, цього судового рішення, аби не допустити звернення людей до Європейського суду з прав людини.

До початку роботи Верховного Суду ви також зазначили: «Ми бачимо незалежність не лише як гасло, а як реальні норми… Ми будемо працювати над тим, щоб незалежність суду відбулася не лише на папері». Чи вдалося досягти цієї незалежності й уберегти її впродовж поки неповних двох років роботи суду?

Унаслідок останньої реформи судова система отримала повну формальну незалежність: призначення і звільнення суддів відбувається без участі інших гілок влади, хіба що залишається церемоніальна функція президента щодо підписання указу.

Ми дбаємо, щоб неформального впливу було якомога менше. І головне наше завданням (хоча хотілося б, що це було спільне завдання всіх органів державної влади) – досягнення розуміння, що судова система є окремою гілкою влади, вона – самодостатня для забезпечення виконання своїх функцій.

Ми не вдаємося до ревізії діяльності інших гілок влади, хіба що дуже обмежено через позови, які до нас надходять. У публічному просторі нікого не критикуємо, ставимося з повагою не тільки до успіхів, а й до проблем, які існують в інших державних органах. Тому хотілося б розраховувати, що з такою самою повагою та розумінням посадовці ставитимуться і до судової влади.

Ми щиро прагнемо досягнення тих цілей, заради яких власне прийшли у Верховний Суд. Вони збігаються з очікуваннями суспільства. Хочемо підвищення довіри до суду, хочемо, щоб суд поважали. Ми так само працюємо над тим, щоб у стінах суду люди отримували повагу, розуміння та підтримку. І для цього нам необхідна тиша і потрібен час.

Зрозуміло, що час від часу може наставати турбулентність. Ми готові сприймати критику, переосмислювати якісь підходи. Але для судді потрібна стабільність. Суддя може щиро перейматися проблемами інших лише в тому разі, коли в нього самого проблем хоча би трошки менше. Інакше ми навряд чи можемо очікувати, що судді будуть щирі й незалежні, адже судді теж люди і їх можна налякати, можна деморалізувати. Не лише самі судді мають бути зацікавлені у своїй незалежності, цим повинно перейматися все суспільство.

Колишній заступник глави Адміністрації президента Олексій Філатов вважає, що «корупція, як розруха,  у головах». І це стосується судової системи. Погоджуєтесь?

Корупція – це проблема всього суспільства, і суди не є виключенням. Ми ж дбаємо про те, щоб люди перестали носити гроші в лікарню? Як ми можемо це зупинити? Є різні способи: від запровадження офіційних платних послуг у лікарнях до створення системи страхової медицини.

Отже, маємо нульову толерантність до корупції в судах. Але щоб досягти бажаного, треба вживати різних заходів – від мотивації бути чесними до покарання за корупційні прояви.

Значення має достойний рівень оплати праці. І за останні роки ми бачили достатньо прикладів, коли збільшення рівня заробітної плати працівникам різних сфер призводило до зменшення корупції в цих сферах. Такий приклад ми маємо і щодо суддів Верховного Суду.

Важливим є контроль, належні дисциплінарні практики. І це не лише покарання суддів, а й захист їх та розуміння їхнього становища.

Має також значення, чи було відповідне реагування на тих, хто провокує суддів на корупційні дії.

Покарання тому, хто дає хабар, передбачено Кримінальним кодексом.

Наступ на корупцію, у тому числі в судах, має бути з усіх боків. Судді самі повинні хотіти, по-перше, почуватися безпечно, а по-друге, щоб до них ставилися з повагою. Судді, які вступають у певні неформальні відносини зі сторонами, навряд чи можуть розраховувати на повагу.

«Ми знайомі (з Рябошапкою) навіть більше 15 років»

Генеральний прокурор Руслан Рябошапка в інтерв’ю LB.ua (ще будучи на посаді заступника керівника Офісу президента) заявив, що знайомий з Вами понад 15 років. І дуже позитивно відгукувався про співпрацю.

Ми знайомі навіть більше ніж 15 років. Із часів, коли він працював у Міністерстві юстиції. Зокрема, разом напрацьовували проєкт Господарського процесуального кодексу, законопроєкт про приватних виконавців тощо. У мене також лише позитивні спогади про цю співпрацю.

Він планував з вами зустрітися. Чи спілкувалися з ним?

Так. Ми зустрічалися одного разу під час його роботи в Офісі президента. Потім бачилися в день відкриття роботи нової Верховної Ради, і востаннє – під час відкриття Вищого антикорупційного суду.

Вітали його з призначенням на посаду Генпрокурора?

Так, привітала.

Плануєте співпрацювати? Адже ви – голова ВС, він – Генпрокурор.

І суди, і прокуратура, і адвокатура – це складові системи правосуддя. І хоча ролі в судовому процесі в нас різні, але ми всі працюємо на людей і заради людей. Тож цілі в нас спільні – відновлення довіри, і не тільки до суду чи прокуратури, але до держави в цілому.

Вікторія Матола

Новости партнера Vse.Media